Ел.пошта:
Пароль:
Запам'ятати мене
Забули пароль?
Зареєструватись
Увійти

Оголошення

Опитування

Пора відчувати позитивні зміни в економіці. А ви відчули?
→ Результати

1Реклама

Реклама

Дайджест: Нік Вуйчич: В Україні багато нужденних. Однак це не проблема, а завдання

Нік Вуйчич: В Україні багато нужденних. Однак це не проблема, а завдання


Нині уже 33-річний чоловік збирає 100-тисячні стадіони і надихає тих, кому найважче. “Я приїхав до вас, щоб допомогти ще хоча б одній людині”, — каже Нік.

Глядачі слухають із захопленням. І справа не лише у чудовому почутті гумору чи артистизмі промовця. Тут інше: дивлячись на Ніка, кожен думає: “Якщо вже йому вдалося, то і я зможу!”

— Подаруйте людині інвалідного візка, але вона ще повинна мати мужність, щоб виїхати на ньому з дому, — каже українцям Нік.

— В Україні навіть ті, хто хоче вийти, не можуть цього зробити, бо немає пандусів, ліфтів, — заперечують одразу із зали.

— Чекайте, чекайте, — перебиває лектор. — Я хочу, щоб ви знали. Я був у країнах, де, коли людина народжується з фізичними обмеженнями, її ховають живцем. Я був у країнах, де ніколи не бачили інвалідного візка чи живого інваліда, бо таких дітей вбивали. Я бачив найгірше і найкраще.

Після цих слів у залі панує пауза — на кілька секунд довша, ніж зазвичай.

Нік Вуйчич пробув у Києві лише день, заїхавши перед виступом на Олімпійському стадіоні до Київського військового шпиталю і дитячої онкологічної лікарні. Але залишив нам багато думок, які варто переосмислити.

 

Багато хто гадає, що мені було легко, бо я народився в Австралії. А я скажу вам, що були часи, коли уряд моєї країни не допомагав інвалідам. Це було лише 24 роки тому.

Мене надихає бачити Україну, де людей із обмеженими можливостями показують на телебаченні. Я хочу надихнути вас, як країну, і надалі інтегрувати людей з особливими потребами. Прийде день, коли Україна буде стабільною, і буря мине.

Колись я сильно хотів руки і ноги. Чому? “Бо коли вони будуть, все буде нормально“, — думав я.

Чому? Бо всім іншим добре. Потім зрозумів, що це неправда. Навіть без рук і ніг я можу бути дивом для когось іншого. Є щось більше, ніж руки й ноги. Я шукаю радості та миру, мети. Руки та ноги не дадуть вам щастя. Треба знати, що важливіше: руки чи серце? Ноги чи душа?

Я переконав себе, що надії немає. “Нік, здавайся. Ти один, і завжди будеш одиноким. Роботи ніколи не буде. Щасливим теж не будеш!“. Коли мені було 10, я намагався вбити себе.

Уявіть, якщо б мені це вдалося? Я ніколи б не зустрів дружину, не побачив своїх синів, не став лектором. І сьогодні розумію: здатися неправильний вибір, бо не знаєш, що там за рогом, доки не повернеш. Треба рухатися вперед. Хоробро.

Хоробрість — це не тоді, коли не боїшся. Хоробрість — робити щось, навіть коли боїшся. Якщо знайшов те, за що можна вмирати — саме за це треба жити. Інакше для чого живеш: щоб існувати, бути добрим і померти.

І це все? Треба, щоб було більше. Важко вірити у те, чого не бачиш, доки не знайшов щось більше за себе.

Хотів бути промовцем, але водночас почав вчитися на бухгалтера. Держава не змогла мені сприяти — не знайшла того, хто допоміг би мені вчитися в університеті. Але тоді з’явилася недержавна неприбуткова організація, де австралійці допомагають австралійцям.

Я хочу, щоб українці допомагали українцям. І хочу бачити людей із обмеженими можливостями в університетах. В Україні дуже багато нужденних. Однак я бачу в цьому не проблему, а завдання.

Якось в океані мене занесло під хвилю, і друзі не могли мене бачити. Я крутився вгору й униз, а футболка налипла на обличчя. Я не тону, бо важу 36 кілограмів, і коли набираю у груди повітря — спливаю.

Проблема в тому, що цього разу повітря я забув. Тож обличчя накрите мокрою сорочкою, а я не можу дихати. Мене накрило ще однією хвилею, і я злякався.

Друзі шукали мене, кричали “Де Нік”? Я був унизу. Врешті вони мене знайшли. Коли тримаєшся за те, що знаєш, не панікуєш, і живеш сьогоднішнім — кожним днем і кожною секундою — переживеш усе. Якби я панікував і розкрив рота, я б втопився.

Це 57-ма країна, до якої я приїжджаю. І кожній людині, скрізь, потрібна надія та істина.

Істина в тому, що твоя цінність не визначається думкою інших людей. Іноді важко сподіватися і любити постійно. І Нік Вуйчич не прокидається щоранку зі 100%-вим позитивом. В житті потрібне щось більше, ніж просто позитив — мета, зміст, заради якого живемо.

На випадок дива у мене в шафі лежить пара кросівок (сміється, — ред.). Я бачив дива — речі, які не пояснює наука.

Коли я побачу Бога, я запитаю: можна тебе обійняти? Його я першого обійму руками.

Коли зустрічаєтесь із чимось, чого не очікували, намагайтеся заспокоїтись, скажіть сусіду, що відбувається — щоб ви не були самотні, та нагадайте собі, як останній раз долали перешкоди. І ви все ще тут.

Так само і країна. Сьогодні ви перед бар’єром. Але ж це не перший бар’єр перед Україною? І ви все ще тут. І далі будете тут.

Коли я був підлітком, спробував чистити собі зуби, і навчився. Я навіть поклав у книжкову шафу між книжками гребінець, рухав головою і так розчісувався.

Потім у мене з’явився особливий одяг, без застібки-блискавки. Тому я можу одягатися самостійно. Колись у мене була борода. Нині мене голить дружина та помічники. Але раніше, коли їх усіх не було, я плечем тримав електричну бритву і рухав обличчя поверхнею бритви.

Спілкувався з багатьма дітьми. Питаю у восьмирічного: ти відчуваєш стрес? – Ага, каже мені. Чому? – Бо такі складні домашні завдання, і брати й сестри набридають.

Питаю 13-річного. Теж стрес. Змучився, бо батьки зводять з глузду.

У 17-річних стрес, бо треба знайти дівчину і вже останній рік школи. Треба лишень потрапити до університету, і все стане добре.

Стало? Ні! Це справа вибору.

Я сподіваюся, що майбутнє покоління українців буде справжньою зміною, яка має відбутися. Покоління чесності і щедрості. Покоління, яке матиме настрій і вдячність, щоб досягати кращих успіхів.

Але коли успіх прийде, не покидайте країну — залишайтеся тут, скільки зможете. І допоможіть іншим українцям знайти свої мрії.

Я серб, мої батьки — біженці із Югославії. Я відвідував солдатів у госпіталях і в Сербії, і в Хорватії. Будь-якому пораненому солдату я дам таку ж пораду, як і всім іншим: не здавайтеся, живіть одним днем і мрійте по-великому.

Май віру і будуй на тому, що маєш. Не можна будувати на мріях та бажаннях. Але побач те, що є, і будь вдячним за це. І намагайся бути другом комусь іншому. Це далека дорога зцілення, але не лише для людей із фізичними обмеженнями, — зціляти треба інвалідність серця і розуму.

 

Коли мій трирічний син плаче, я не можу його обійняти. Але він підходить і сам обіймає мене.

Я відвідав госпіталь для поранених солдатів у Києві. Для мене це був чудовий час. Потім ми поїхали до лікарні, де діти з онкологією. І я відчув смирення, вдячність за життя, яке маю щодня. За посмішку на обличчях дітей, щоб вони на хвилинку забули про свій біль і знали, що це не кінець. Я розповів їм про свого батька: йому, з панкреатичним раком 4 стадії, лікарі сказали, що залишилося 2 місяці життя. Це було 7 місяців тому.

Коли дивишся в очі людини, знаєш, чи це повноцінна, досконала людина.

Знаєте, хто змінить Україну? Ті, хто зрозуміє: не можна змінити країну, поки не зміниш місто. А місто — доки не зміниш сім’ю чи школу. Чи можеш змінити на краще свою школу? Ти не знаєш, кого там ображають.

Кожного тижня я отримую 100 запрошень. Є папка, нині там 35 тисяч запрошень. І я приїхав в Україну. Я вас люблю і хочу у вас вірити, але щось відбудеться, лише коли ви повірите у себе. Хочу, щоб ви мріяли про велике і ніколи не здавалися. Ми точно знаємо, що просто ніч прийшла. Але буде ранок, і сонце підніметься.

За матеріалами Репотрер.

← назад

Коментарі:

DorothyHam 09.02.2017 - 10:31 wh0cd916611 cymbalta clindamycin viagra for women atenolol lexapro avodart generic equivalent buy lisinopril citalopram hydrobromide toradol

Додати коментар:


Ваше ім'я:

Коментар: (максимальна довжина 1000 знаків)

Символів залишилось:


Введіть код з картинки:


Бізнес-довідник

Піцерія "Тіп Топ"

address м.Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 24
phones (0342) 72-51-56, (0342) 72-56-49
ТзОВ Санторі

address м.Івано-Франківськ, вул. Юності, 43а
phones (0342) 55-42-61
держ. ПРИКАРПАТТРАНСГАЗ ВРП

address Івано-Франківськ, Незалнжності, 48 ( 3 пов.)
phones 2-44-65 55-32-14
DACIA

address м.Івано-Франківськ, вул. Угорницька, 16
phones (0342) 71-74-11, 067-282-22-80
Центр іноземних мов "ORIGINAL"

Наші послуги: ...

address м.Івано-Франківськ, вул. Василіянок, 30, офіс 4
phones 097-841-77-30, 099-306-01-17
показати всі →

Радіо "Говерла"

Реклама

Відео в реальному часі(Ратуша м.Івано-Франківськ)

На весь екран

Реклама